Кімі Райкконен - оповідь про найспокійнішого чемпіона в історії автоспорту.

Сьогодні Кімі Матіас Райкконен святкує своє 45-річчя. Протягом більше ніж 17 років фінський екс-пілот Формули-1 залишається останнім гонщиком, який здобув титул, виступаючи за команду Феррарі. Проте найбільше він запам'ятався фанатам своєю неймовірною спокійністю, за що отримав прізвисько "Айсмен". В честь цього ювілею пропонуємо згадаємо про кар'єру одного з найяскравіших чемпіонів світу.

Наш герой з'явився на світ 17 жовтня 1979 року в околицях міста Еспоо, що є другим за розміром у Фінляндії. Ще з віку десяти років Кімі разом зі своїм старшим братом Рамі розпочали свої перегони на картингах. Незабаром батьки придбали фургон, і вся сім'я почала вирушати на змагання у вихідні дні.

Після успіхів на батьківщині, родина Райкконенів почала їздити на змагання і в сусідні країни та з 1994 по 1997 рік, молодий фін регулярно брав участь у заїздах на трасі в Сосновому Бору. Справа ця була досить витратною, батьки щоліта набирали велику кількість боргів, а взимку працювали не покладаючи рук, щоб віддати всі позики.

Проте, коли є бажання досягти наміченої мети, рішення завжди знаходиться. Мати Кімі, Пола Райкконен, одного разу відвідала свою сестру, чоловік якої, Юсі Раполо, був відомим виробником риболовних снастей і великим прихильником автогонок. Їхня розмова склалася дуже вдало, і в результаті він став першим спонсором юного гонщика. Завдяки цьому, молодий пілот отримав шанс взяти участь у змаганнях у далеких країнах, зокрема, в Італії.

Ось цікавий момент: першим автомобілем Кімі, призначеним для їзди по дорогах, стала Лада "сімка", яку йому подарував батько на його вісімнадцятиріччя.

Перший рік на римських теренах виявився невдалим, оскільки Кімі користувався не надто досконалою технікою. Сім'я майже була готова скласти зброю, але тут батько, Матті Райкконен, зустрів Каллі Йокінена — обдарованого гонщика, чия кар'єра була обірвана через травму. Цей колишній пілот став менеджером для молодого таланту.

Зв'язки в автоспорті багато що вирішують. Вміння правильно піднести свого підопічного, дозволяло Каллі то роздобути нові деталі, то навіть знайти спонсорів на гонку-другу. Кімі та його менеджер перебралися жити до Нідерландів, а решта родичів повернулася додому.

Після кількох тріумфів у різних європейських турнірах, талант Кімі привернув увагу ще одного агента - Девіда Робертсона. Протягом двох тижнів молодий Райкконен намагався розібратися в контракті на 400 сторінок, але, не впоравшись із цим викликом, звернувся за підтримкою до досвідченого товариша - знаменитого фінського раліста Томмі Мякініна, який зазначив:

"Чого думати, підписуй".

І невдовзі наш герой потрапив до британської Формули-Рено.

Цікава деталь: Кімі Райкконен поєднував участь у Формулі-Рено з військовою службою у фінській армії. Його командири дозволяли йому відлучатися на гонки. Користуючись тим, що військові не мали великого досвіду в автоспорті, Райкконен вдався до хитрощів і переконав їх, що гоночний вікенд триває на два дні довше, ніж це було насправді. Зазвичай після завершення змагань він проводив додаткову добу на відпустці в компанії спиртних напоїв.

Успіхи Кімі у молодших серіях помітив Петер Заубер, власник однойменної команди, і запросив молодого фіна спочатку на тести, а потім і підписав з ним контракт "бойового" пілота. Дебют Райкконена відбувся на Гран-прі Австралії 2001 року.

Цікавий момент: всього за півгодини до старту своїх перших заїздів Кімі безтурботно дрімав у боксах своєї команди.

Хоча Заубер ніколи не вважалася провідною командою, молодий фін запам'ятався своєю кар'єрою, фінішувавши в очковій зоні. На сьогодні це може здаватися звичайним, але в епоху, коли лише шестеро гонщиків отримували залікові бали, це стало справжньою сенсацією.

Далі, по ходу сезону, Кімі ще тричі фінішував в очках - один раз на п'ятому місці та двічі на четвертому. Цього вистачило, щоб зайняти дев'яте місце в особистому заліку, а команда Заубер зайняла четверте місце у кубку конструкторів, що досі є її найкращим показником.

На Гран-прі Австралії 2001 року відбулася ще одна знакова подія, що згодом суттєво вплинула на життя Кімі: дворазовий чемпіон Міка Хаккінен потрапив у серйозну аварію. Хоча гонщик не отримав фізичних травм, в той момент у нього виникла думка, що було б доцільно завершити свою кар'єру, залишившись живим.

У наступному сезоні Міка виступав не дуже активно, і на Гран-прі Монако він оголосив про своє рішення завершити кар'єру гонщика, повідомивши про це керівнику команди Макларен - Рону Деннісу. Попри всі спроби переконати його залишитися, Хаккінен вказав на молодого Райкконена і відповів: "Якщо прагнете перемог, беріть фіна, але іншого фіна".

Бос послухався поради і підписав контракт із Кімі на сезон 2002 року. Крім місця у гоночному колективі, Райкконен "успадкував" від попередника ще й велику кількість фанатів. А перший етап у новому колективі закінчився подіумом. Слід зазначити, що на старті тих перегонів стався величезний завал і до фінішу дісталися лише вісім пілотів.

Наступний сезон не можна вважати вдалим. З 17 гонок Кімі вдалося фінішувати лише 6 разів. Проте, коли йому вдавалося завершити гонку, він демонстрував вражаючі результати: чотири рази потрапляв на подіум і двічі займав четверте місце.

А на Гран-прі Франції був навіть дуже серйозний шанс виграти перегони. Міхаель Шумахер отримав штрафний проїзд по піт-лейну за перетин білої лінії, через що опинився позаду Райкконена. На останньому відрізку дистанції між ними йшла відчайдушна боротьба на перше місце.

Молодий фін тримався на обороні досить довго, але за три кола до фінішу, під тиском досвідченого суперника, допустив помилку. "Червоний Барон" відразу ж скористався єдиною можливістю, впевнено вийшовши вперед, і мчав до свого п'ятого чемпіонського титулу, здобутого за рекордні шість етапів до завершення сезону.

Команда Макларен намагалася оскаржити проїзд, вказуючи на потенційну небезпеку цього маневру, оскільки поблизу знаходився болід Тойоти Макніша, який вийшов з гонки. Після тривалих обговорень рішення про результати гонки залишилося без змін.

2003 рік приніс численні зміни в регламент, зумовлені домінуванням Шумахера в 2002 році. Було змінено систему нарахування очок, встановивши одну з найсуперечливіших схем в історії — 10-8-6-5-4-3-2-1. Різниця в кількості очок між переможцем і другим місцем становила всього 20%. Окрім того, було введено заборону на використання декількох двигунів протягом одного Гран-прі, що призвело до збільшення технічних неполадок під час перегонів.

У першій гонці Райкконен фінішував третім, але що важливіше попереду Шумахера, який змушений був зробити додатковий піт-стоп через пошкодження боліда. А на другому етапі в Малайзії Кімі здобув свою першу перемогу, впевнено випередивши найближчого переслідувача на 39 секунд і вперше в кар'єрі вийшов у лідери чемпіонату, тоді як головний суперник приїхав лише шостим.

У дощовій Бразилії наш герой мав всі шанси повторити успіх. Ба більше, він навіть опинився на вершині подіуму, проте пізніше йому довелося віддати свій кубок і задовольнятися очками лише за друге місце. Річ у тім, що гонка була достроково зупинена через велику кількість уламків на трасі від болідів Марка Веббера та Фернандо Алонсо. Правила свідчать, що у разі завершення заїзду під червоним прапором для отримання підсумкового протоколу необхідно відмотати останні два кола. Аварія сталася на 55 колі, а трохи раніше, посеред 54-го, Джанкарло Фізікелло, несподівано для всіх, обігнав Кімі в боротьбі за перше місце.

Судді оголосили фінського пілота переможцем за підсумками 53-го кола, коли він ще був на чолі гонки. Однак команда Джордан висунула протест, аргументуючи, що їхній гонщик встиг розпочати 56-те коло, отже, результати слід враховувати з моменту завершення 54-го кола, коли "Фізіко" вже очолив залік. Після тривалих обговорень італійцю повернули титул переможця, а перед наступним етапом відбулася урочиста церемонія вручення кубка.

Попри втрачені 2 очки, Райкконен впевнено лідирував у чемпіонаті з 24 заліковими пунктами, у той час, як Шумахер, який розпочав сезон із чорної смуги, мав лише 9. Але "Червоний Барон" не був би собою, якби залишив ситуацію як є. І в наступних п'яти перегонах німець чотири рази здобув перемогу і після Гран-прі Канади наздогнав свого юного суперника.

Проте, з моменту проведення Гран-прі Європи, настав новий важливий етап - пілоти команди Вільямс почали активно наближатися до двох основних претендентів на титул. Що стосується Шумахера та Райкконена, їх успіхи у здобутті очок були нерівномірними, а різниця між ними в чемпіонаті залишалася відносно стабільною, не перевищуючи 10 очок.

Сезон добігав кінця на етапі в Японії. Вперше з 1999 року, на момент останньої гонки, питання про те, хто стане чемпіоном, залишалося невирішеним, незважаючи на те, що німець виборов 6 перемог, а фін лише одну. Різниця в очках між ними складала всього 9. Хоча це могло здаватися відносно комфортним для Шумахера, у кваліфікації він зіткнувся з труднощами і змушений був розпочати гонку з 14-ї позиції.

Це означало, що, здобувши перемогу, Райкконен отримав би вагомі шанси на титул. Кімі стартував з шостого місця і швидко піднявся на другу сходинку. Проте йому не вдалося наздогнати другого гонщика Феррарі — Рубенса Барікелло. В результаті наш герой втратив титул "Червоному Барону" з мінімальним відставанням у всього два залікові бали.

Незабаром після гонки між чемпіоном і віцечемпіон сталася невелика бійка: засмучений своєю поразкою, Кімі підійшов до Шумі і почав висловлювати претензії. Після того, як німець не став на них реагувати, фін схопив того за груди. Швидко підбігли механіки і розняли гонщиків, але ті вже встигли відважити один одному кілька ляпасів. Остаточно припинити бійку і помирити розбишак вдалося лише після втручання Жана Тодта.

Сезон 2004 року був повністю під владою Шумахера. Лише в другій половині чемпіонату, на Гран-прі Бельгії, Райкконен зумів здобути свою другу перемогу в кар'єрі. Проте, це сталося здебільшого тому, що "Червоному Барону" для дострокового здобуття титулу семиразового чемпіона вистачало лише другого місця.

У 2005 році відбулися численні зміни, які суттєво вплинули на Формулу-1. Однією з ключових змін стало нововведення в регламенті: гонщики більше не могли змінювати шини під час гонки. Вони були зобов'язані проходити всю дистанцію на одному комплекті покришок. Це стало серйозним випробуванням для шин, в якому Michelin показали кращі результати, ніж Bridgestone. Через проблеми з колесами команда Феррарі втратила свою швидкість, а на перший план вийшли Макларен і Рено, які розпочали боротьбу за звання чемпіона, що звільнилося.

Варто підкреслити, що значна частина української аудиторії не мала можливості спостерігати за цією боротьбою в реальному часі, оскільки телевізійні трансляції були відсутні, а інтернет ще не досягнув такого розвитку, щоб забезпечити перегляд змагань онлайн.

Перші чотири гонки відбулися під абсолютним домінуванням французької команди, при цьому три з них виграв Фернандо Алонсо. Однак в Іспанії, де змагався його опонент, перемогу святкував Райкконен, а в Монако він знову повторив цей тріумф.

Однак на Гран-прі Європи розгорілася справжня драма - фін впевнено лідирував від старту і до останнього кола, проте на останніх метрах дистанції у нього зламалася підвіска і закінчив він заїзд у стіні. Було втрачено відразу 12 очок: 10 які могли б бути у разі перемоги та 2, які доотримав Алонсо внаслідок того, що піднявся з другої позиції на першу.

Реабілітувався Кімі у наступній гонці, вигравши Гран-прі Канади та показав усім свої серйозні наміри продовжити боротьбу за титул. А в скандальному "Індіанаполісі" обидва претенденти на титул не вийшли на старт через те, що колеса Michelin виявилися не готовими до того, що до траси було застосовано технологію алмазного шліфування і стартували лише шість машин на шинах Bridgestone.

Гран-прі Франції та Німеччини знову стали тріумфом для Алонсо. Цікаво, що другий етап (перший з яких – згадане раніше Гран-прі Європи) на німецькій трасі знову завершився технічним сходом для Райкконена. Проте, після цього команда Макларен повністю захопила ініціативу, і пілоти "срібних стріл" виграли наступні шість гонок, чотири з яких припали на рахунок Кімі. Гран-прі Японії виділився в його кар'єрі як один з найяскравіших моментів: фінішуючи 17-м на старті, фін здійснив вражаючий прорив і на останньому колі майстерно випередив Джанкарло Фізікеллу, зайнявши лідерську позицію в гонці.

Проте, ця серія досягнень виявилася безрезультатною для чемпіонату. За винятком Гран-прі Угорщини, Алонсо постійно завершував гонки на подіумі, нехай і за другим місцем, а незрозуміла система нарахування очок дозволяла йому зменшувати втрати до мінімуму. Фінський гонщик так і не зміг компенсувати очки, втрачені через кілька технічних відмов у середині сезону, і знову фінішував другим у боротьбі за титул.

У 2006 році відбулися суттєві зміни в технічному регламенті Формули-1. Відновилася можливість заміни шин під час гонки, що додало інтриги до змагань. Проте найбільш значущою зміною стало впровадження двигунів V8, що замінили потужні V10, а їхній об'єм зменшився з 3 літрів до 2.4. Це вимагало від усіх команд розробки абсолютно нових автомобілів. Для команди Макларен виникла серйозна проблема: наприкінці 2005 року їх покинув видатний інженер Едріан Ньюї.

На передових позиціях опинилися команди Феррарі та Рено, а боротьба за титул чемпіона розгорілася між новим володарем титулу Алонсо та Шумахером, який знову продемонстрував свою колишню швидкість. Що стосується "срібних стріл", то вони зайняли третє місце, поступаючись лідерам. Лише на трьох трасах — Гокенгаймрінг, Гунгарорінг і Монца — Макларен зміг перевершити лідерів за чистою швидкістю. Проте жодного разу Кімі не вдалося перетворити поул-позиції на перемогу на цих етапах.

Протягом усього сезону Райкконен здобув шість подіумів, однак жодної перемоги не отримав. Незважаючи на це, наш герой знову опинився в центрі уваги. На 51-му колі Гран-прі Монако фін зійшов через технічні неполадки. Однак замість того, щоб повернутися до боксів команди, "Айсмен" вирушив прямо на одну з яхт у порту. І всього через кілька хвилин після цього трансляція зафіксувала момент, коли гонщик, виглядаючи абсолютно розслабленим, насолоджується алкогольними напоями.

Ближче до завершення сезону 2006 року, під час Гран-прі Італії, трапилася подія, яка суттєво вплинула на нашу історію: після цього етапу "Червоний Барон" Міхаель Шумахер оголосив про свій відхід з Формули-1. Незабаром після цього всі чутки отримали офіційне підтвердження: Кімі Райкконен підписав угоду з командою Феррарі і зайняв вакантну позицію в наступному сезоні.

У своїй дебютній гонці для нової команди, Гран-прі Австралії 2007, наш герой здобув впевнену перемогу, продемонструвавши, що його успіхи у червоному боліді не були випадковістю. Після відходу Хаккінена, тепер Кімі "успадкував" величезну армію фанатів Шумахера, які знову знайшли натхнення у перегляді перегони.

Оголосили про своє бажання змагатися за чемпіонський титул, при цьому підписавши пілота з колишньої команди — Макларена. В міжсезоння до команди приєднався дворазовий чемпіон Фернандо Алонсо, а його партнером став юний дебютант Льюїс Гамільтон, який розпочав свою кар'єру з вражаючих дев'яти подіумів підряд.

Суперництво між «жеребцями» та «срібними стрілами» тривало з непередбачуваними результатами, і після завершення перших десяти етапів кожна з команд здобула по п’ять перемог. Однак гонщики Скудерії не відзначалися такою ж стабільністю, через що поступово почали відставати в обох чемпіонатах.

На середину сезону з'явився захоплюючий факт, який увійшов до історії як шпигунський скандал. На початку року команда Макларен змогла отримати креслення боліда Феррарі, що призвело до створення практично ідентичної копії автомобіля суперників. В результаті, колективу було накладено штраф у розмірі 100 мільйонів доларів, а також їх було дискваліфіковано з кубка конструкторів. Проте пілоти зберегли всі свої очки та продовжили боротьбу за чемпіонський титул.

Варто підкреслити, що в індивідуальному заліку "срібні стріли" демонстрували впевнений прогрес, але існувало одне суттєве "але": у команді почали виникати напруження. Новачок Льюїс Гамільтон не бажав займати другорядну роль і вирішив кинути виклик своєму титулованому партнеру в боротьбі за чемпіонство.

Гонщики почали агресивно боротися один з одним, а іноді навіть вдаватися до вельми підлих вчинків: на Гран-прі Угорщини Алонсо спеціально довше, ніж необхідно, залишався в боксах, щоб партнер по команді не встиг заправитися і вирушити на швидке коло.

Так чи інакше, внутрішні конфлікти серед опонентів давали Кімі можливість залишатися близько до конкурентів і підтримувати свої шанси на здобуття титулу.

За два етапи до кінця Райкконен відставав від Гамільтона на 17 очок. За 10 балів за перемогу, цей відрив був просто величезний. На Гран-прі Китаю британець мав усі шанси достроково стати чемпіоном-дебютантом. Якщо не зважати на Джозеппе Фаріна (переможець першого чемпіонату), такого не робив ще жоден гонщик. Однак молодий Льюїс перенервував і зійшов з дистанції через дуже безглузду помилку на в'їзді на піт-лейн. Кімі ж виграв гонку та зберіг свої шанси перед фіналом сезону.

Попри це, Гамільтон залишився основним претендентом на титул і продовжив лідирувати у чемпіонаті перед Гран-прі Бразилії. Алонсо відставав від нього на 4 очки, а Райкконен аж на 7. Для того, щоб стати чемпіоном, Кімі потрібно було перемагати, за умови, що Фернандо буде не вище третього місця, а Льюїс - шостим або нижче. Якщо від одного Макларена можна було убезпечитись командним дублем, то з другим міг би допомогти лише випадок.

Першу позицію на рідній трасі зайняв другий гонщик Феррарі - Феліппе Масса, на другому місці розташувався Хемілтон, третім став Райкконен, а четвірку замкнув Алонсо. Загальний розклад на старті надавав лідеру чемпіонату певність у своїх силах.

Проте кваліфікаційні результати – це лише один аспект, тоді як справжні гонки – зовсім інше випробування. На старті Кімі обігнав Льюїса і піднявся на другу сходинку, а незабаром його партнер також випередив британця. Четверта позиція все ще влаштовувала пілота, адже це був його дебютний сезон. Проте далі на боліді Макларена сталася поломка в трансмісії. Хемілтон сповільнився. Хоча він зміг повернути машину в робочий стан, але в цей момент його обійшли суперники, і тепер йому потрібно було знайти шлях до боротьби за позиції.

Тим часом два пілоти Феррарі впевнено їхали вперед і поступово відривалися від Алонсо. Очолював перегони Феліппе, але будь-який глядач розумів, що рано чи пізно Феррарі зроблять перестановку, щоб вивести Кімі вперед. У період із 2003 по 2010 діяв заборона на прямі командні накази з метою обміну позиціями. Тому у Скудерії зробили це елегантно: через піт-стопи. На другу зупинку бразилець заїхав першим, а на колі виїзду дещо зменшив темп, щоб фін залишився попереду після того, як теж відвідає бокси.

Райкконен впевнено завершив гонку, здобувши перемогу. Що стосується Гамільтона, то він весь час намагався пробитися з задніх позицій, але зміг піднятися лише на 7 місце. Це призвело до того, що Кімі став чемпіоном, випередивши пілотів Макларена всього на 1 очко. Це був тривалий шлях до успіху, якого він прагнув з самого дитинства.

Хоча до цього часу пройшла лише третина кар'єри нашого персонажа, це був той момент, який став вершиною його досягнень, до якого він більше не повернувся. Невдовзі після святкування тріумфу Лука Кордеро ді Монтедземоло, президент Ferrari, висловився так:

"Ми справжні герої, завоювали титул разом із Кімі, а тепер настав момент, щоб перетворити на чемпіона нашого підопічного - Феліпе Массу."

Невідомо, чи справді ці слова вплинули на Райкконена, чи просто, здобувши омріяний трофей, він втратив зацікавленість, але його результати почали падати. Хоча він не став зовсім повільним і навіть здобув кілька перемог у своїй кар'єрі, колишній запал зник. Він лише іноді демонстрував яскраві виступи під час окремих гонок.

У сезоні 2008 було багато необов'язкових втрат очок і, справді, на перший план вийшов Масса, який до останньої секунди чемпіонату боровся за титул.

Докладну інформацію про долю бразильця ви знайдете за цим посиланням:

До початку 2009 року команда Феррарі суттєво втратила темп і виявилася неспроможною конкурувати з новими лідерами - Браун GP та Ред Булл. Однак це не завадило Кімі знову стати об'єктом народних жартів: Гран-прі Малайзії було призупинено через тропічний дощ. І поки всі суперники очікували на рішення суддів стосовно продовження гонки, фін невимушено смакував морозиво, виглядаючи абсолютно спокійним.

У другій половині сезону Скудерія покращила свої результати, і Райкконен здобув перемогу в одній з гонок на своїй улюбленій трасі в Спа-Франкоршампі. Наприкінці року наш герой вирішив перейти до чемпіонату світу з ралі - WRC.

Два роки на бездоріжжі результатів не принести - обидва рази це було десяте місце в особистому заліку, а найвищий результат у гонці - п'ята сходинка. Зрозумівши, що зміна роду діяльності - погана витівка, Райкконен повернувся до Формули-1 із командою Лотус у сезоні 2012.

На деякий час здавалося, що він отримав новий імпульс. Першу перемогу після повернення наш герой здобув на 18-му етапі - Гран-прі Абу-Дабі 2012. Саме тут він на радіозв'язку виголосив свої легендарні слова: "Just leave me alone, I know what I'm doing", що в перекладі означає "Просто залиште мене в спокої, я знаю, що роблю". Ця фраза припала до душі фанатам і стала своєрідною емблемою фіна, багато вболівальників навіть почали друкувати її на своїх футболках.

Сезон завершився для нього на третьому місці, але про боротьбу за титул мова не йшла. Проте це не завадило Кімі поставити гоночну команду на межу фінансового краху. Справа в тому, що відповідно до його контракту, він отримував по 50 тисяч доларів за кожне набране очко. За два сезони (2012 і 2013) він здобув вражаючі 390 очок, що стало несподіванкою на момент підписання угоди. Ситуація дійшла до судового розгляду.

У 2014 році Райкконен знову сів за кермо червоних автомобілів. Проте з цього моменту його кар'єра почала стрімко котитися вниз. Перший сезон нової гібридної турбоери Скудерія провела вкрай невдало, відстаючи від домінуючих Мерседесів. У наступних сезонах 2015 та 2017-2018 "жеребці" становили серйозну конкуренцію німецькій команді, але боротьбу за титул вів лідер команди Себастьян Феттель. Кімі ж у цій ситуації виконував роль другого пілота. За цей час він зміг здобути чимало подіумів, але лише одну перемогу - на Гран-прі США 2018, яка стала останнім тріумфом у кар'єрі найспокійнішого чемпіона світу.

Цікава деталь: Гран-прі США, що відбувся 21 жовтня 2018 року, став 21-м етапом сезону. У цьому змаганні Кімі Райкконен здобув свою 21-шу перемогу в кар'єрі, завдяки чому його особистий рахунок досягнув 221 очка. Ця подія відзначилася також тим, що пройшло рівно 11 років з моменту його чемпіонського тріумфу у 2007 році.

Традиційно, якщо "Айсмен" не показує результатів на трасі - то він зробить щось, що запам'ятовується за її межами. Хоча цей випадок не схожий на попередні, але все ж таки, досить цікавий епізод стався на Гран-прі Іспанії 2017 року. Після того як Райкконен зійшов через аварію на першому колі, камера показала на трибунах маленького хлопчика, який плакав через сходження улюбленого гонщика. Можливо про це все й забули б, бо емоції у глядачів - звична справа. Проте через якийсь час в етер потрапив один із наймиліших моментів чемпіонату: юний фанат у компанії Кімі перебував у паддоку.

У сезонах 2019-2021 Кімі Райкконен виступав за команду Альфа-Ромео, займаючи позиції в "другому ешелоні" Формули-1. Його кар'єра на трасах Формули-1 завершилася під час скандального Гран-прі Абу-Дабі 2021 року. На прощання глядачі обрали "Айсмена" гонщиком дня. Наразі Кімі насолоджується спокійним життям на гоночній пенсії разом із родиною.