Албанські "орли" піднялися на нові висоти: італійський досвід, тридцятирічна система та успішна селекція.
Останнім опонентом збірної України у груповому етапі Ліги націй УЄФА стала команда Албанії, яка була на межі досягнення вражаючого успіху - підвищення до Дивізіону А, місця, де зосереджена еліта європейського футболу.
Щоб здійснити цю мету (або мрію — як кому більше до вподоби), албанській команді необхідно сьогодні обіграти "синьо-жовтих" і сподіватися на сприятливий результат паралельного матчу в чеському Оломоуці. Слідкуйте за текстовою трансляцією гри на нашому сайті.
Збірна Албанії протистоїть збірній України: огляд ключового поєдинку Ліги націй.
З іншого боку, Албанія у разі поразки від команди Сергія Реброва цілком може вилетіти й назад до Дивізіону С, звідки піднялася завдяки вдалому виступу у циклі ЛН-2020/2021. За нинішнього турнірного розкладу в нашому квартеті все може помінятися дуже радикально.
Проте ми не будемо заглиблюватися у прогнози та спекуляції. Замість цього спробуємо з’ясувати, чому про збірну Албанії поширилася фраза, яка вже стала мемом: "сьогодні у світі вже всі навчилися грати у футбол". Коли ж саме албанці здійснили такий суттєвий прорив, що змогли зрівнятися з українською командою?
Уболівальники зі стажем, ерудити чи просто любителі історії добре знають - Албанія завжди знаходилася десь на задньому дворі футбольного господарства Європи. Збірна країни не була навіть стабільним учасником відборів до Чемпіонатів світу чи Європи, а коли брала участь, то майже завжди була постачальником очок.
Так, іноді траплялися звитяги на зразок нічиєї із віцечемпіонами світу німцями у 1967-му або перемоги над майбутніми півфіналістами ЧС-1986 бельгійцями під час кваліфікації цього турніру. Проте то були епізоди на загальному неперспективному тлі.
І ось сталося справжнє диво - національна команда Албанії здобула шлях до фінального турніру Євро-2016!
Звичайно, це був турнір, на якому вперше число учасників було збільшено на 50% - з 16 до 24. Але албанці у відборі посіли друге місце, зазнавши лише двох поразок і залишивши за спиною Данію, Сербію та Вірменію.
Недосяжними виявилися лише португальці, які зазнали єдиної поразки в кваліфікації саме від Албанії з рахунком 0:1.
Що відбулося? Як команді, яка протягом багатьох років була в аутсайдерах, вдалося набрати таку потужність?
Албанія виявила своїх фахівців за межами країни. І справа не лише в тренерах — іноземні експерти почали співпрацювати з цією національною командою ще з 2002 року. Серед них були італійці, такі як Джузеппе Доссена та Джанні Де Б'язі, німець Ганс-Пітер Брігель, хорвати Отто Барич і Йосип Куже, а також нідерландець Арі Ган.
Проблема полягає в учасниках.
В Албанській футбольній асоціації з'явилася ідея використати потенціал албанської діаспори. Внаслідок цього національна команда почала активно залучати гравців з албанськими коренями, які були або народжені за межами країни, або переїхали туди в дитячому віці. Спільною рисою для всіх цих футболістів є висококласна футбольна освіта, здобута в таких країнах, як Швейцарія, Італія, Греція, Німеччина, Англія, Іспанія та навіть Північна Македонія.
Підготовка молодих талантів в Албанії, м'яко кажучи, не має давніх і багатих традицій. У віковій категорії U17 балканська команда лише одного разу змогла дістатися до фінального турніру — на Євро-1994 в Ірландії, де українські футболісти під керівництвом Володимира Киянченка здобули бронзові медалі. Албанці програли два матчі в групі та зіграли внічию з Білоруссю — 1:1. Це залишається їхнім найбільшим досягненням на юнацькому рівні.
Протягом трьох десятиліть, що минули з того часу, молодіжні збірні Албанії змогли лише чотири рази подолати перший етап відбору та досягти еліт-раунду у віковій категорії U17 (у 2003, 2012, 2014 та 2023 роках) та двічі у категорії U19 (2005 та 2008). Щодо участі у фінальних турнірах, то про це не йдеться взагалі.
Звичайно, обдаровані хлопці можуть знайтися й у слабких збірних, але ми наразі говоримо не про поодинокі випадки, а про системність протягом багатьох років.
Трохи більше позитивних зрушень можна спостерігати в виступах молодіжної збірної Албанії, яка вперше вийшла з відбірної групи 40 років тому. Слід зазначити, що команда U21 поступово покращувала свої результати: під час відбору на Євро-2006 вона набрала лише 9 очок, у відборі на Євро-2017 - 12, на Євро-2021 - 14, а в кампанії Євро-2025 вже 16. Проте, навіть з таким досягненням албанці змогли зайняти лише четверте місце, поступившись Румунії, Фінляндії та Швейцарії.
Тієї самої Швейцарії, футболістів з системи підготовки якої наразі у складі національної збірної Албанії одразу четверо - захисники Арлінд Аджеті та Адріан Байрамі, півзахисники Недім Байрамі та Амір Абраші. Всі вони народилися у Швейцарії, заграні за молодші збірні Швейцарії, але згодилися виступати за команду батьківщини своїх предків.
Саме завдяки значному притоку нових гравців збірна Албанії змогла здійснити свій знаковий прорив до фінальної стадії Євро-2016. Такі зміни відбувалися й раніше, але тепер це стало справжнім масовим явищем.
Серед 23 футболістів, яких італійський тренер Джанні Де Б'язі включив до складу на Євро-2016, 8 з них з'явилися на світ у Швейцарії, Німеччині та Північній Македонії (додатково ще 4 – у Косово). 12 гравців пройшли навчання в футбольних академіях Швейцарії, Італії, Німеччини та Греції, а 8 з них виступали за юнацькі збірні Швейцарії та Німеччини. Це доволі потужне підсилення для команди.
Албанська збірна швидко повернулася на міжнародну арену, і їхня участь у Євро-2024 викликала неабиякий інтерес. У складі команди значно зросла кількість футболістів, які народилися за межами Албанії. З 26 обраних гравців, 15 з'явилися на світ у таких країнах, як Греція, Іспанія, Швейцарія, Італія, Північна Македонія, Німеччина та Англія, а ще троє - в Косово. Крім того, п'ятеро з них провели частину дитинства за кордоном та отримали якіснішу футбольну підготовку. Таким чином, 23 з 26 гравців мають міжнародний досвід!
У списку футболістів, які можуть вийти на поле сьогодні проти України, окрім вже згаданого квартету "швейцарців", також є гравці, що народилися в Іспанії (Іван Балью), Греції (Томас Стракоша, Маріо Мітай), Німеччині (Ілбер Рамадані, Арбер Ходжа) та Північній Македонії (Ясір Асані, Таулант Сефері). Додатково, серед них є ті, хто з дитячих років тренувався за межами своєї країни.
Цей список не є вичерпним, адже серед албанців у таборі немає Джимшиті, захисника Аталанти, що з'явився на світ у Швейцарії. Також відсутній Фредерік Веселі, випускник академії Манчестер Сіті, який теж народився в цій країні. Не представлений на зборі і Мараш Кумбулла, чий контракт належить Ромі, хоча він виступає в оренді за Еспаньйол. Крім того, серед відсутніх є нападник Армандо Броя, англійський уродженець і вихованець Челсі, який покинув клуб в оренду до Евертону. Не знайшлося й вінгера Арбнора Мучоллі, який народився в Данії, а зараз грає за шведський Гетеборг.
Протягом останніх десяти років Албанська футбольна асоціація реалізує вражаючу та, що найважливіше, систематичну діяльність, результати якої є очевидними і помітними для всіх нас.
Перед початком Євро-2016 албанська національна команда вважалася яскравим аутсайдером. Вони боролися на полі, але частіше за все залишалися без перемог.
Протягом останніх п'яти відборів "Орли" жодного разу не набрали менше 13 очок. Вони успішно пробилися на два Чемпіонати Європи, зокрема на Євро-2024, зайнявши перше місце у своїй групі. Крім того, команда двічі фінішувала третьою у кваліфікаціях до Чемпіонату світу, причому в останньому турнірі лише два очки не вистачило, щоб обійти Польщу.
Значний поступ спостерігається і в Лізі націй УЄФА. Албанія розпочала свій шлях з Дивізіону С, здобувши три очки у сезоні 2018/2019. У наступному турнірі команда набрала 11 очок, здобула перемогу в своїй групі (2020/2021) і піднялася до Дивізіону В, де спочатку обережно оцінювала своїх суперників.
Наразі колектив, очолюваний колишнім бразильським гравцем Арсеналу та Барселони Сільвіньйо (серед асистентів - експівзахисник Кривбаса Ервін Буллку), має всі шанси на підвищення до престижного Дивізіону А.
Якщо сьогодні вдасться підвищити вже й без того рекордний відсоток виграних матчів в історії албанської збірної (для тренерів, які керували командою не менше ніж у п'яти матчах) — 42,86%. Але ми б не хотіли, щоб це сталося...
