Мені нічого більше не потрібно – лише теніс: як український спортсмен з паралімпійським потенціалом з невеличкого села переміг потужну спортивну команду з Китаю і здобув золоту медаль.

Фінал змагань вийшов надзвичайно нервовий

Якби на Олімпійських іграх вручали приз за найяскравіше святкування перемоги, то безумовним переможцем у цій категорії став би 37-річний Віктор Дідух, родом із села Млинок на Рівненщині. Відомі українські медіа широко висвітлили емоційний тріумф Дідуха, який нещодавно здобув золоту медаль з настільного тенісу на завершених Паралімпійських іграх у Парижі.

Проте атлет відкриває, що в звичайному житті він уважно стежить за своїми емоціями, оскільки це є ключовим фактором для досягнення успіху в змаганнях. Про свій шлях до паралімпійського золота чемпіон поділився з "Телеграфом".

Віктор Дідух займається спортом з раннього дитинства.

Я почав грати в настільний теніс у п'ять років, що означає, що я вже 32 роки займаюся цим спортом. Мій батько спочатку спонукав мене до цього заняття і став моїм першим тренером. Він організував стіл у нас вдома, де ми проводили тренування. Ми обидва були самоуками, -- ділиться своїм досвідом спортсмен.

За роки тренувань з батьком Віктор розвинув свої навички та продемонстрував неабиякий хист до цього спорту.

Отже, коли мені виповнилося 11, я переїхав до республіканського вищого училища фізичної культури в Києві, де почав серйозно займатися настільним тенісом, -- підкреслює Дідух.

Майбутній чемпіон буквально марив тенісом і присвячував йому майже весь свій час. Та в один момент в амбітні спортивні плани втрутилась важка хвороба і чоловік втратив ногу.

- Я пережив рак, і в 25 років мені довелося ампутувати ногу, -- згадує атлет.

У чоловіка не виникло навіть натяку на бажання відмовитися від улюбленого спорту після ампутації.

- Таких думок і близько не було. Навпаки я хотів далі грати, -- зазначає Дідух.

У Львові спортсмену вдалося встановити протез, і після завершення лікування він знову приступив до тренувань.

Звісно, грати в теніс на протезі є певним викликом, адже настільний теніс - це дуже динамічний вид спорту. Проте я відчуваю себе впевнено, граючи навіть проти здорових спортсменів. Я беру участь у чемпіонатах України на рівних з усіма, і саме ця практика робить мене сильним в інваспорті, -- ділиться своїм досвідом Віктор.

У 2016 році Віктор Дідух вперше взяв участь у Паралімпійських іграх, які проходили в Ріо. Там він здобув золоту медаль для команди. Спортсмен підкреслює, що не проводив якихось спеціальних підготовок перед своїм виступом у Бразилії.

- Чесно кажучи, я тоді був радий, що все завершилося. Не важливо - виграв чи програв. Бо все це дуже було нервово, -- каже тенісист.

Згодом спортсмен здобув срібні медалі в одиночному та парному змаганнях на Паралімпійських іграх у Токіо. Проте золото в одиночному турнірі залишилося недосяжним. Тому він не полишав своїх тренувань і наполегливо працював над собою.

Я займаюся тренерською діяльністю і проводжу весь свій день у спортзалі з раннього ранку. Треную дітей та сам також займаюся спортом. Кожен день повторюється, без жодних вихідних. Це те, що я вмію робити, і мені не потрібно нічого іншого – лише теніс, – підкреслює спортсмен.

На Паралімпійські ігри в Парижі чоловік вирушив у повному бойовому готовності, як у фізичному, так і в психологічному плані.

- Контроль над емоціями для мене не є складним завданням. Вважаю, що емоції лише заважають. Перед важливим матчем я намагаюся уникати спілкування з іншими, щоб максимально сконцентруватися, і цей підхід дійсно працює, - зазначає Дідух.

Події в одиночній першості розвивалися вкрай драматично. Розпочавши з 1/8 фіналу, Віктор паралельно зі своїм співкомандником Максимом Ніколенком трощили суперників. Все йшло до того, що фінал чоловічого настільного тенісу на Паралімпіаді буде суто українським, втім, Ніколенко "спіткнувся" на гравці з Китаю Шуаї Жао. Цьому спортсмену сам Віктор вже програвав фінал на попередній Паралімпіаді, то ж інтрига закручувалась ще та. Тим паче, шо Шуай Жао розглядався як явний фаворит майбутнього поєдинку.

По-перше, він має дві ноги, що спрощує йому пересування (китайський спортсмен не має однієї руки, -- зауважив Ред.). По-друге, за ним стояла вся структура китайського спорту: тренери, психологи, спаринг-партнери. У нас теж є подібні ресурси, але не в такій організованій формі, як у Китаї, -- додав Дідух.

Віктор запевняє, що психологічно добре підготувався до свого суперника і намагався абстрагуватися від всього навколишнього тиску.

- Для мене це всього лише розвага. Звичайний день, звичайна гра, -- ділиться тенісист.

У фіналі ситуація ставала ще більш напруженою. У третій партії українець зміг вирватися вперед і майже доторкнувся до перемоги, ведучи з рахунком 9:8. Проте китаєць зібрався і здобув три очки підряд, що дозволило йому перевести гру до п'ятого сету.

- У момент, коли це трапилося, емоцій абсолютно не було. Лише аналіз ситуації на полі, корекція стратегії та зосередженість, -- підкреслює Віктор.

А от п'ятий сет вже був за українцем. А потім і ці шалені емоції, які бачили на фото українці, та омріяне золото.

Спортсмен не збирається розслаблятися і насолоджуватися своїми досягненнями. Він вже відновив тренування та активно займається тренерською діяльністю.

- Треба щоб більше людей у нас грали в настільний теніс і тоді буде успіх на міжнародній арені. А успіх України на цій Паралімпіаді (в медальному заліку Україна стала сьомою з поміж 79 країн, -- Ред.) можна пов'язати з тим, що дуже потужно працює Національний комітет інваспорту. Там і тренери, і менеджери, і масажисти, лікарі, фінансування, організовані навчально-тренувальні збори. Тобто це повний комплекс, повна команда працює, тому є результат, - зазначив спортсмен.

Чоловік стверджує, що для нього це велика честь і привілей — бути представником України на Паралімпійських іграх.

- Це свідчить про те, що ми не зазнали поразки у цій війні. Це означає, що ми продовжуємо боротьбу і досягаємо перемог, -- підсумував Віктор Дідух.