Обличчям об газон — це не виправдання поразки. Шість ключових висновків з гри Динамо проти Ференцварош.
Київське Динамо провело черговий матч у межах основного раунду Ліги Європи. Команда Олександра Шовковського зазнала розгромної поразки від угорського Ференцвароша, пропустивши 4 м'ячі без відповіді.
Чемпіон зазвичай аналізує результати значущого поєдинку, в якому брав участь український клуб. Що ж сталося в Гамбурзі? Які вислови найточніше відображають стан справ у команді? Чому у виступах киян знову видно ті ж самі недоліки?
Червона картка, отримана Владиславом Дубінчаком, виявилася не лише наслідком його невдалої та непродуманої поведінки на полі, але й черговим свідченням недостатньої індивідуальної майстерності більшості гравців нинішнього складу київського клубу. Проте гра в меншості спонукала команду до активізації зусиль, і, незважаючи на складні обставини, Динамо продовжувало боротися за досягнення позитивного результату до другої половини матчу.
Цей парадокс вражає: команда "біло-сині", здавалось, зовсім не була налаштована на перемогу, коли грала в меншості. Проте, після того як одна з команд втратила чисельну рівність, команда Шовковського несподівано зрозуміла, що три очки самі собою не потраплять до їхнього рахунку. Як виявилось, ця ініціатива мала дуже короткий термін дії.
Чи міг поєдинок мати інший розвиток? Безумовно. Важко заперечити, що два поспіль моменти в першій половині, коли менш ніж за хвилину "біло-сині" влучили у поперечину воріт суперника, могли стати вирішальними для ходу матчу. І справді, коли на кону стоять сантиметри, це вже питання невезіння.
Були в грі й інші миттєвості, у яких долю епізодів вирішував невдалий відскок чи інші дрібниці, які завжди грають у футбол. Звернення до суб'єктивних речей, від яких ми залежимо - фактор, до якого чи не всі спортсмени будуть звертатися й надалі. Однак історія умовного способу, як відомо, не визнає.
Цей випадок яскраво демонструє, що програвша команда повинна не лише проаналізувати свою гру, але й обов'язково порівняти свій виступ з грою свого головного суперника, який напередодні досяг успіху на міжнародній арені за схожих умов, зокрема в плані підготовки та логістичних викликів. Чому ж тоді кияни не змогли проявити таку ж відданість і енергію протягом усіх хвилин матчу, щоб після фінального свистка з упевненістю сказати: "Ми зробили все можливе!"?
Питання "Що завадило Динамо досягти перемоги?" слід розглядати не лише через призму червоної картки. Основна проблема полягає в морально-вольових якостях команди, яка не змогла зібратися в критичний момент, щоб протистояти несприятливим обставинам. Поразки бувають різного характеру, але та, що сталася на "Фолькспаркштадіоні" 7 жовтня, стала символом безсилля, слабкості та приниження.
Чи не кожен забитий суперником киян м'яч став наслідком невдалих дій футболістів Динамо, які замість одного рішення вибирали інший, як правило, найгірший варіант.
У відсутність Андрія Ярмоленка, який зазвичай виконує роль лідера команди, очікувалося, що Віталій Буяльський візьме на себе цю відповідальність. Але, на жаль, вже на 24-й хвилині він також залишив поле. Ні Микола Шапаренко, ні Олександр Караваєв, а також Назар Волошин і Владислав Ванат не змогли проявити себе у цей складний момент.
Проблема недостатньої гри ключових футболістів команди, особливо в ті моменти, коли їхня продуктивність стає не лише частиною командного процесу, а й критично важливою складовою, виникає не вперше. Це також свідчить про те, що вся структура клубу очевидно рухається в хибному напрямку.
Рішення Шовковського не задіювати основних футболістів для протистояння італійській Ромі тепер виглядає не просто тактичною забаганкою з прицілом на наступну гру у чемпіонаті України, а справжнісінькою "пророчою" іронією долі.
