Втративши обидві ноги, він знайшов у собі силу для нового життя: розповідь про паралімпійця, який здобув знакову медаль для України.
На Паралімпійських іграх, що проходили у вересні в Парижі, Україна здобула свою першу медаль у гендбайку. У запеклій боротьбі під час групових перегонів бронзову нагороду отримав 38-річний спортсмен з Львівської області Павло Баль. У віці 30 років він пережив жахливу автокатастрофу, внаслідок якої втратив обидві ноги. Після травми Павло відчував безнадійність і не бажав залишати дім, проте згодом знайшов своє місце у великому спорті і тепер щодня долає сотні кілометрів під час тренувань.
Свою історію відродження спортсмен розповів в інтерв'ю OBOZ.UA.
Золоте правило полягає в тому, щоб не залишати постраждалу особу наодинці.
Павло Баль - уродженець села Хоросниця, що на Львівщині. Його дитинство минуло в селі, далі було училище, армія, вища освіта та врешті-решт він виїхав на заробітки до Польщі.
Під час перебування за межами країни чоловік потрапив в автомобільну аварію, внаслідок якої йому провели складну ампутацію обох ніг. Павло здобув інвалідність в молодому віці, що змусило його почуватися загубленим і неувереним у своєму майбутньому. Як зазначає спортсмен, подібні переживання відчувають багато людей, які зазнали травм.
"Депресія у таких випадках дуже поширена. Якщо ампутація вище колін, та ще й двох ніг, то це вже проблема. Що вже казати про руки! Якщо брати серйозні травми, коли люди сідають у крісло колісне і фатально погіршується їхній фізичний стан, вони стають реально обмеженими (а у нашій державі вони реально обмежені). Важливий і фінансовий стан: якщо у тебе нічого немає, а ти ще й інвалідність отримав, то це дуже важка ситуація", - каже чоловік.
Павла підтримали його рідні та близькі, які стали для нього опорою в складний час. Окрім того, односельці активно долучилися до допомоги, організовуючи збори коштів і намагаючись бути поряд у важкі моменти.
"Друг завжди приходив, піднімав мене на руки, садив в автомобіль і вивозив на прогулянки. Я ніколи не залишався наодинці зі своїми труднощами. Це надзвичайно важливо: людям з інвалідністю необхідно повернутися до суспільства та знайти свою справу," - підкреслює мій співрозмовник.
Після того, як його рани загоїлися, чоловік вирішив навчитися користуватися протезами. Проте, через наявність високої ампутації, освоєння ходіння на них стало для нього справжнім викликом.
"У мене була велика надія на протези. Я старався, навіть робив декілька кроків, але у мене взагалі немає культі, я не маю чим навіть зробити крок. Можливо, якусь біомеханіку в США чи Німеччині роблять, але це коштує космічних грошей", - розповідає Павло.
Я був як овоч
Пізніше, практично раптово, у житті чоловіка з'явилася пристрасть до спорту.
"Я взагалі нічого не хотів. Був як овоч. Але мене заохотили займатися зимовими видами спорту. Я спробував, і мені сподобалось", - говорить спортсмен.
Павло вирішив спробувати себе у біатлоні та лижних перегонах, але незабаром зіткнувся з дилемою: що робити далі? Чи варто йому продовжувати кар’єру в спорті, де немає жодних гарантій фінансової стабільності, чи краще знайти постійну роботу, щоб забезпечити свою сім’ю?
"Я і моя дружина зібралися на кухні, щоб обговорити, який шлях обрати далі: продовжити серйозно займатися спортом чи шукати роботу. Врешті-решт, ми вирішили, що я спробую зайнятися спортом. Принаймні, дам цьому шанс," - згадує Павло.
Спроба не виявилася даремною: всього за рік тренувань у 2019 році Павло став членом Національної збірної. Він не вважає свій досягнення чимось особливим, оскільки завжди вирізнявся сильною фізичною формою, а до травми часто відправлявся в гори та катався на лижах.
У 2022 році атлет відправився на свою дебютну Паралімпіаду, яка проходила в Пекіні. Після цього він повернувся в Україну, що переживала важкі часи через "велику" війну.
"Я мріяв про поїздку до США, але моя дружина виявилася не в захваті від цієї ідеї. Вона воліла займатися вирощуванням помідорів та працювати на городі в селі," - усміхається чоловік.
З лижного спорту на двоколісний транспорт.
Залишившись в Україні, спортсмен почав шукати нові можливості для професійного розвитку. Увагу чоловіка привернув велоспорт. Ще до повномасштабного вторгнення Павло захопився тренуваннями на ручному велосипеді, який спеціально для нього зробив майстер.
"Цей транспортний засіб підходив для тренувань і прогулянок, проте в змаганнях він не зміг би скласти конкуренцію," - зазначає він.
Професійний гендбайк має ціну в 15 тисяч євро, оскільки це результат індивідуальної ручної роботи. Крім того, велосипед виготовлений з карбону, що є дорогим матеріалом. Однак для Павла це стало занадто великим фінансовим навантаженням. Місцева влада та його кум допомогли спортсменові зібрати кошти на придбання першого професійного гендбайка. Таким чином, чоловік розпочав реалізацію своєї мрії.
Типове тренування розпочинається за допомогою дружини: жінка виносить велосипед на вулицю, а потім спускається Павло. Особливих умов йому не треба - лише асфальт і мінімальний трафік на дорозі.
В середньому чоловік проходить близько 80 кілометрів за три години щодня. Якщо тренування є інтенсивними, Павло здатен подолати понад 100 кілометрів за день. Перед Паралімпійськими іграми в Парижі, до яких спортсмен готувався в гірських районах Італії, він навіть збільшував цю дистанцію.
"Якщо зазвичай я проїжджаю 300-340 кілометрів на тиждень, то перед Паралімпіадою мої дистанції сягали 500 кілометрів за той же проміжок часу", - згадує він.
Для звичайного велоспортсмена такі відстані - робоча норма. Втім у випадку із гендбайком, коли педалі треба крутити руками, 100 кілометрів на день - це випробування, яке під силу не кожному.
"Руки втомлюються та відчувають біль. Потім доводиться відвідувати сеанси масажу та ударно-хвильову терапію," - ділиться своїм досвідом співрозмовник.
Тактичний підхід, що забезпечив здобуття медалі.
Прибувши до Парижа, Павло усвідомив, що його шанси на здобуття медалі у гендбайку обмежені лише "бронзою". Золото та срібло, здавалося, вже були фактично віддані суперникам з Нідерландів та Франції, які мали значний досвід у цій дисципліні. Проте завоювати і "бронзу" було не так просто, адже конкуренцію йому складали також потужні атлети з Китаю та Португалії.
Втім завдяки правильно обраній тактиці український спортсмен зміг опинитися на п'єдесталі переможців.
У перших перегонах суперники Павла виклалися на повну, а наш герой вирішив зберегти сили для групового заїзду, який мав відбутися наступного дня. Тут далися взнаки лижні скіли: у велоспорті дві гонки поспіль бувають не так часто, а от у біатлоні та лижах це нормальна практика.
Втім сам переможний заїзд виявився доволі драматичним.
"Уже на першому повороті був завал: хлопці один на одного заїхали. А я до того, на початку сезону в Бельгії, впав під час перегонів і перекинувся на швидкості 52 кілометри за годину. Тому, маючи цей досвід, я дуже акуратно і максимально безпечно проходив повороти, плюс траса була слизькою. Я із цим впорався, а от суперники - ні", - розповів Павло.
Після "бронзи" у Парижі спортсмен отримав призові від держави (55 тисяч доларів) та встиг вибороти ще одну бронзову нагороду на Чемпіонаті світу з велоспорту у Цюриху, який відбувся наприкінці вересня. Нині спортсмен готується до нового зимового сезону в дисципліні біатлону та лиж.
"Попереду зимовий сезон, потрібно його успішно провести, а там вже не за горами й зимова Паралімпіада в Італії, до якої потрібно готуватися", - каже співрозмовник.
На думку атлета, мати можливість представляти Україну є величезною честю для нього.
"Ти є символом нації. Усі спрямовують на тебе погляди. Я відчуваю гордість, що можу представляти свою країну на міжнародних спортивних змаганнях," - відзначає Павло Баль.
